Абстрактний експресіонізм Анатоля Галицького Новости культуры Киева

Професійна багатогранність Анатоля Галицького дозволяє застосовувати широкий мистецький спектр, вплавляючи драматургію в живопис, а філософські роздуми в перформанс. Спонтанні емоції і прояви власного внутрішнього світу автор перетворює на потужний інструмент. Швидкість в роботі і великі розміри полотен дозволяють глядачеві максимально відчути гармонію невимушеності, могутність кольору і його заворожуючі сплетіння.

Дзвінка вібрація кольору полотен Галицького взаємодіє з усім навколо: простором, глядачем і навіть вищими силами. Манить у свій соковито-тривожний і заспокійливий водночас світ.
Про його полотна важко скласти чітке і визначене враження, вони неоднозначні і багатоконтекстні. Але разом з цим залишитися байдужим глядачеві просто не вдастся.
Сама картина як об’єкт і процес є набагато важливішою для Галицького, ніж її назва. Тому своїм полотнам він не дає назв, тільки експресивний підпис і містифіковані дати, що програмують довге життя і актуальність цього мистецтва на довгі роки.



Народився 1973 року в с. Вишнівчик Хмельницької області.
Навчався у Кам’янець-Подільському училищі культури (1988-1992 рр., за фахом музикант) та Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого (1996-2000 рр., актор театру і кіно). Служба в армії: 1992-1994рр.
Малярством займається з дитинства. Перший вчитель з живопису – Анатолій Фесенко. Своїм вчителем вважає також Дмитра Горбачова.
Живе і працює у Києві.
2011 - персональна виставка «Живопис, інсталяція», Музей сучасного мистецтва України, Київ
2010-2011– стипендіат Музею сучасного мистецтва України
2007 – персональний проект «Треш. Інсталяція», Вальдорфська школа, Київ
2007 – персональна виставка, галерея «Сонце», Київ
2007 – ГОГОЛЬFEST 2007, Київ



Дмитро Горбачов про Анатоля Галицького

«Маючи кваліфікацію актора і режисера, Анатоль Галицький організовує живописний матеріал на засадах багатоскладової драматургії: в кожній картині кольори, лінії, плями виконують роль збудників і активізаторів глядачевого сприйняття, конфліктують, інтригують, замирюються, щоби зрештою утворити гармонійний лад.


Весь його творчий потенціал і темперамент, оперті на активні культурні враження, сконцентровано в оригінальних полотнах, які є продовженням традиційного абстрактного експресіонізму, речниками якого були Кандинський, Де Кунінг, а серед наших сучасників – Бажай зі Львова.


Твори Галицького багатоскладові та великоформатні. Їхнє тло, часом, це рівні, барвисті смуги, як у Малевича – подільського земляка Анатолія. Тло перекрите імпульсивними широкими мазками, пастозними і фактурними (на кожен мазок іде ціла туба фарби). Вони не раз закручуються в спіраль, зриваються з місця,як пале листя під шквальним вітром. І вся ця заметіль яскравих фарб посічена яскравими білими розрядами. Пригадуються стародавні греки, які вважали біле символом вогню. Розпечене до «бєлого калєнія», як кажуть росіяни.


Не будучи саморекламістом, Галицький, одначе, має чимало шанувальників у творчих колах. Високої думки про нього художники І. Марчук, Д. Нагурний, доктор мистецтвознавства О. Найден, мистецтвознавці О. Соловйов, Т. Лі, О. Сидор-Гібелинда, галеристи Є. Карась, Ю. Онух, і не лише вони.


Анатоль Галицький схильний і до містифікацій. Датує картини ХХІІ сторіччям, ставлячи замість нулів одиниці (замість 2005-2115), пророкуючи таким чином свою актуальність і через сто років. Гадаю, він має рацію. Величезна кольорова напруга – то еліксир від старіння.»